krymГоловним зовнішньополітичним шоком 2014 року для України та цивілізованого світу стала поведінка Росії в Криму. «Невідомі» бойовики стали захоплювати українські військові частини практично відразу після втечі Януковича з України. І не треба говорити, що поштовхом послужила нібито скасування закону про статус російської та інших регіональних мов. Якщо б український парламент не зробив цього – агресору довелося б вигадувати інший привід для окупації (наприклад, який-небудь теракт, в якому б звинуватили або кримських татар, або «Правий сектор», осередків якого в Криму ніколи не існувало). Такі операції не проводяться у порядку експромту. Фактично ж можна сказати, що до цієї акції готувалися не менше трьох років. Принаймні, деякі джерела в СБУ говорили про те, що при Януковичі існувала домовленість з Путіним про взаємне мораторій між СБУ і ФСБ на розвідувальну діяльність. Тільки, як бачимо, він дотримувався тільки українською стороною – що дуже полегшувало роботу російських спецслужб у Криму.

Інші фактори – такі, як комплектування українських військових частин проросійськи налаштованими місцевими жителями, загальна дезорганізація управління військами і т. д. теж зіграли свою роль. І Крим тодішня Україна не змогла утримати від окупації Росією при всьому своєму бажанні – просто не вистачило б вірних присязі підрозділів, а міжнародне співтовариство ще не усвідомило, що, власне, сталося і хто з ким воює. Адже «зелені чоловічки» не носили ні погонів, ні шевронів. При анексії Криму у Володимира Путіна було, судячи з усього, два основних мотиви – не пустити Україну в НАТО (формально країна з такими територіальними проблемами не може бути членом альянсу) і залишитися в історії як людина, який почав відновлення Росії в кордонах Російської імперії.

Росія: Крим – наш, Донбас – ваш, але ми тут ні при чому

За схожим сценарієм і мотивів йшло і розгортання нібито сепаратизму на Донбасі. До появи в материковій Україні російських бойовиків, з лідерами сепаратистів (Пургін, Пушилін і т. д. ) ще якось можна було домовитися. Тому що вони були, принаймні, місцевими і хотіли тільки автономії (читай – безконтрольного «розпилу» бюджету і відсутності всякої боротьби з корупцією на Донбасі). По суті, на перших етапах це був бунт місцевих еліт, не хотіли втрачати свої місця на фінансових потоках. Скажімо, перший голова «ЛНР» Болотов був «правою рукою» відомого луганського «регіонала» Єфремова. Однак після появи групи Ігоря Гіркіна, «кавказького» батальйону «Схід» або т. зв. «донських козаків» говорити про типово місцевий характер подій стало неможливо. Це і називається гібридною війною – коли спецслужби іншої держави керують покинутими на нашу територію терористичними групами, а місцеві силовики їх підтримують, як «своїх». Найочевидніше, план «Новоросії» теж готувався не перший рік – як мінімум, агентури серед місцевих силовиків ФСБ і ГРУ навербували достатньо. І те, що він обмежився лише Кримом і частинами Луганської та Донецької областей – велика удача для української влади. Могло бути і гірше – якщо б ми дали утворитися, скажімо, «Харківської народній республіці».

Тепер же Росія, наповнивши східну частину Донбасу бойовиками (з яких значна частина є російськими військовослужбовцями) і зброєю, зруйнувавши інфраструктуру краю (тут йдеться як про втрати від бойових дій, так і про те, що вивозилися окремі заводські цехи і навіть цілі заводи), хоче, щоб Україна його утримувала. Тобто виплачувала пенсії, зарплати, дотації підприємствам, купувала вугілля за ціною, що диктується бойовиками, оплачувала ремонт будівель на захоплених територіях. Загалом, це входить в той самий «план Суркова»  – зруйнувати економіку України за допомогою корупції, маніпуляцій з енергоресурсами і примусу до фінансування окупованих територій.

Разом з тим, тиск санкцій і падіння світових цін на нафту дає шанси, що самій Росії скоро буде не до того, щоб Україну «примушувати до годівлі Донбасу». Не кажучи вже про Крим, який треба вже містити самої Росії. Загалом, окупувавши частину України, Росія потрапила в геополітичний «капкан». З якого можна реально вибратися, лише віддавши тому Крим, не пручаючись дій України щодо наведення конституційного порядку на Донбасі і виплативши Україні репарації за зруйнований Донбас. Але для режиму Володимира Путіна це буде самогубством, що загрожує розпадом країни. Та й час зараз явно не на боці Росії, поступово втрачає гроші з-за санкцій. Або таким же самогубством буде продовження наступу силами сепаратистів і регулярної армії, що знаходиться зараз на Донбасі – якщо Росія збільшить військовий тиск, в гру вступлять США, які визнали Україну своїм пріоритетним союзником поза структурою НАТО.