«Демократія високого стандарту» як один з найголовніших критеріїв членства у НАТО: український вимір

«Демократія високого стандарту» як один з найголовніших критеріїв членства у НАТО: український вимір

17/12/2008

Наталія Палас, Національний університет "Львівська політехніка"

«Демократія – це не тільки та не стільки цінність, скільки засіб, механізм оптимізації суспільного життя»
Євген Смотрицький



Україна – молода, незалежна держава, в якій міжнародна спільнота може спостерігати складний процес побудови демократичної держави на руїнах тоталітаризму. Наявність «де-юре» демократичних принципів та інститутів не дозволяє їй повністю сформувати демократичну політичну державу, по-перше, як систему, оскільки без взаємозв’язку елементів як послідовного, так і зворотнього система просто не існує. Виникає чимало труднощів і за рахунок того, що якісна демократія формується за допомогою єдиної консолідованої політичної еліти. Саме у цей момент на перший план виходить явище глобалізації, а її позитивність як процесу та цілі, зокрема для України полягає в тому, що люди, які вважалися і вважаються джерелом здійснення демократії, їх проблеми і власне розв’язання починають вирішуватися на високому загальносуспільному рівні.

Міжнародні організації як основні суб’єкти міжнародної політики взяли на озброєння ідею транснаціональної демократії – ідею «демократії без кордонів». Основними чинниками, що поширюють таку ідею виступають сучасні тенденції розвитку та прискорення глобалізації, «третя хвиля глобальної демократизації» і піднесення транснаціональних соціальних рухів. Аналізуючи ці чинники, я вважаю, що варто розглядати умови та можливості їх ефективності в конкретній країні.

М. Дюпре стверджує, що бути членом НАТО – означає бути членом організації, «де за високими демократичними стандартами пліч-о-пліч працюють цивільний та військовий сектори», адже сьогодні НАТО є гарантом глобальної безпеки і структурою, навколо якої формується нова євроатлантична система безпеки, що включає в себе оборонний, політичний, економічний, соціальний та екологічний виміри. Серед критеріїв членства у цій міжнародній організації, на мій погляд, варто відзначити, по-перше – сферу політики, по-друге – сферу національної безпеки та оборони, по-третє – сферу ресурсного забезпечення набуття членства, сферу захисту інформації та сферу законодавства та права. Таким чином, можна порівняти Україну з богатирем, котрий стоїть на роздоріжжі і не впевнений в яку сторону йому краще податися. Але, власне питання «вибору дороги» не є в даній ситуації визначальним, адже всіх скоріше інтересує з чим піде цей богатир у дорогу і чи його ресурсний потенціал і надбання допоможуть йому досягнути цієї мети. Якою мірою Україна готова до вибору власної зовнішньополітичної орієнтації, а також, з чим вона виступатиме на міжнародній арені

Сучасний світ є світом глобального співтовариства і, на мою думку, ми повинні розуміти це твердження як рівень єдності людства, за яким, з одного боку, існування та успішний розвиток кожної країни, народу перебуває в безпосередній

Україна вибирає європейське спрямування у галузі міжнародних відносин, але чи вона готова до європейських стандартів світосприйняття та співробітництва? Вона хоче вступити до НАТО, яке є союзом вільних держав, що базується на ідеалах демократії, прав людини і верховенстві права, спрямовує свою діяльність на встановлення справедливого порядку і миру в Європі. Тут таки і постає це риторичне запитання: а чи готове НАТО прийняти Україну у свої ряди? Відповіді на це запитання будуть такими ж неоднозначними як і саме питання, оскільки одного бажання мало. На мою думку, це має залежати також і від відношення держави до свого населення, яке стає об’єктом уваги міжнародного співтовариства – від цього залежить характер міждержавних відносин.

НАТО гарантує незалежність і територіальну цілісність, національне самозбереження, отримання надійних гарантій безпеки, забезпечення внутрішньополітичної та соціальної стабільності, зміцнення демократії, верховенства права, захисту прав і свобод людини, а Україна в свою чергу, щоб отримати певні права та гарантії має виконати ряд зобов’язань. І як на мене, саме сьогодні найскладнішим завданням є демократичні перетворення у сфері політики: демократія, свобода особистості; прозора та відкрита система влади; незалежність судової системи; свобода слова та друку; плюралізм і розвинуте громадянське суспільство, адже НАТО має провести тест на відповідність демократичним стандартам, оцінити українське суспільство. 

Країни-учасниці Альянсу є країнами із стабільною демократією – консолідованою, або принаймні – це країни, що наближені до цієї стабільної моделі політичного життя, бо демократія – це реальне народовладдя, форма держави, форма і принципи організації політичних партій та громадських організацій, це політичний режим, політичний світогляд, політична цінність, політичний процес як процедура демократичного управління. Широке розуміння демократії дає нам можливість скласти досить повне уявлення про весь спектр дефініцій демократії, що випливають з її природи та відображають той чи інший її сутнісний аспект, той чи інший прояв на практиці. НАТО як важливий партнер і центр демократичного світу пропагує цю консолідовану демократію, суть якої полягає у поділі влади між якомога більшою кількістю людей, що досягаються шляхом надання меншинам права вето з питань, що зачіпають їхні інтереси. Консенсусна модель допомагає вирішувати проблеми гетерогенних суспільств, а використання інститутів прямої демократії залежить від традицій.

Оскільки, демократичних традицій наша держава не має, то говорити про Україну як демократичну стабільну державу не варто. Це питання залишається спірним, але я схильна до думки, що все ж таки Україна скоріше є псевдодемократією і до консолідованої демократії їй ще дуже далеко. Демократія як така не може виникнути сама по собі, для цього потрібні принаймні об’єктивні передумови. Таким підґрунтям має бути розширення економічної свободи, радикальна зміна інститутів суспільства, зміна системи цінностей і психології людей, а також підвищення рівня політичної культури громадян, встановлення ефективного контролю суспільства над політикою еліти. Ці передумови формування демократичного українського суспільства цілком обґрунтовані. Щодо проблеми розширення економічної свободи, то Конституція держави надає громадянам України право на економічну свободу, але розміром податків і недосконалою системою ринкової економіки та відносин в середині неї держава не дає розвиватися цьому праву, констатуючи при цьому лише його наявність. Проте, найвизначальнішим фактором демократичної побудови є залежність динамізму демократичних процесів від рівня політичної активності громадян від економічної, соціальної та політичної стабільності суспільства, від співвідношення політичних сил та від розвитку національної ідеї і правосвідомості. 

Отже, чому ми не в змозі створити демократичну державу європейського зразка? Відповідь на це запитання цілком проста – рівень політичної активності громадян досить низький, не має економічної, соціальної і політичної стабільності суспільства. Щодо політичної стабільності, то мається на увазі рівень її демократичності чи декларування принципів демократії. Я вважаю, що доцільніше в цьому аспекті проблеми говорити про результати діяльності основних суб’єктів демократії і оцінювати рівень демократизації держави на основі виконаної роботи в плані конкретних багатосторонніх явищ та процесів. Українське суспільство охоплене своєрідною демократичною ейфорією – вірою в абсолютну силу демократії, її безмежні можливості і миттєві результати, проте на практиці все виявилося значно складнішим. 

Україна – гетерогенна держава, тому оптимальною для нас є консенсусна модель демократії. При цьому, А. Лійпхард запропонував би дотримуватися основних принципів, властивих цій моделі. Ми маємо однопалатний парламент, але фактор гетерогенності суспільства та інші чинники зумовлюють доцільність запровадження двопалатної системи парламенту. Але враховуючи те, що ми знаходимось лише на шляху до побудови демократії однопалатна структура вищого законодавчого органу є частково виправданою. Двопалатність можна розглядати як українську перспективу: одна палата повинна буде захищати загальнонаціональні інтереси, інша – інтереси регіонів. Проте, ніхто не може вимагати від

З точки зору критеріїв членства у НАТО нас цікавить зовсім інша сторона питання, а саме: першочерговими заходами для політичного, правового і процедурного утвердження демократичних принципів суспільного життя, що передбачає демонстрацію принципів демократії, індивідуальної свободи, верховенства права є зміцнення громадянського суспільства, забезпечення вільних і справедливих виборів, забезпечення «де-юре» і «де-факто» права на свободу слова, створення незалежних ЗМІ, забезпечення створення цілісної системи демократичного контролю державного апарату в сфері безпеки та оборони.

Отже, фактично ні Україна, ні НАТО не готові до взаємозалежної співпраці, оскільки, беручи до уваги критерії у політичній сфері, НАТО стимулюватиме розвиток демократії в Україні за умов демократичного суспільного вибору щодо приєднання до Альянсу українського суспільства. Неоднозначність думок з цього приводу повинні зважати на ст. 3 Конституції Україна: «права і свободи людини і їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність». Проте, самі ж політичні сили порушують основний закон держави. В. Ющенко називає три «непорушні опори» курсу на євроатлантичну інтеграцію – єдність країни та інтелект нації, сильна демократична і гідна влада, котра зможе ефективно дбати про людей, належні економічні і соціальні стандарти, що мають відповідати стандартам об’єднаної Європи. Але констатується лише факт необхідності зміни без реальних механізмів їх втілення. Шлях України до НАТО буде настільки тривалим, що просто неможливо передбачити його процес, розвиток та наслідки. А поки що ми повинні спроектувати власну демократію не як національну цінність, а як засіб організації і побудови власної держави на усіх рівнях.


Література:

1. Бебик В. Глобальне громадянське суспільство: теорія, методологія, менеджмент \\ Політичний менеджмент. №2 (17), 2006. – 140-156с.
2. Глобальне відродження демократії (за редакцією Ларрі Даймонда і Марка Ф. Платтнера). Львів «Ахілл», 2004. – 278с.
3. Давимука С., Колодій А., Кужелюк Ю., Марченко В. Політичні режими сучасності та перехід до демократії. – 205с.
4. Демократія в контексті персоніфікації політико-владних відносин / Когут П. // Українська національна ідея : реалії та перспективи розвитку. – 2004 , № 15 (масова демократія). – 13-23с.
5. Кремень В., Ткаченко В. Україна: шлях до себе. Проблеми суспільної трансформації. Київ, 1998. – 94с.
6. Кіндратець О. Деякі аспекти формування сталої демократії. // Політичний менеджмент № 6 (21), 2006. – 63-73с.
7. Марчук Є. Стратегічна орієнтація суспільства – рух на випередження // День № 3 (10 березня), 2000.
8. Украина и Россия на пути к демократии: особенности переходного периода (Под общей ред.  О. И. Соскина). – Киев: Изд-во «Институт трансформации общества», 2007. – 208с.


Джерело: Україна-НАТО: регіональний вимір. Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції. - Львів, 6 грудня 2008 року

 

Повернутися до списку публікацій



Архів публікацій

<<< Травень 2018 >>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
  1 2 3 4 5 6
7 8 9 10 11 12 13
14 15 16 17 18 19 20
21 22 23 24 25 26 27
28 29 30 31      

Останні публікації