Зовнішньополітичний фактор і питання НАТО у становленні соціополітичного поділу на територіальній основі в Україні

Зовнішньополітичний фактор і питання НАТО у становленні соціополітичного поділу на територіальній основі в Україні

07/04/2009

Юлія Сокирка,  Львівський національний університет ім. Івана Франка

Історична доля України, на жаль, склалася так, що вона стала межею зіткнення двох чітко окреслених цивілізацій – західної – проєвропейської та східної – проросійської. В умовах несформованості гомогенної української політичної нації такий цивілізаційний розлом є небезпечний з точки зору територіальної цілісності України. «Наша держава перебуває на межі, по суті, двох світів, двох культур і ментальностей, двох різновекторних цивілізацій, що само собою визначає об'єктивну складність державотворчого процесу, консолідації суспільства». [1]

“Поліцивілізаційна модель дає чітку, вичерпну відповідь на запитання: “Де закінчується Європа?” Європа закінчується там, де закінчується західне християнство і починаються іслам і православ’я” [2, с. 244]. Ці слова Гантігтона заставляють нас замислитися над існуванням  соціополітичного поділу на територіальній основі в Україні, який особливо чітко можна побачити у кардинально різних електоральних преференціях мешканців Сходу і Заходу країни.

Що ж слід розуміти під соціополітичним поділом і чим він відрізняється від політичного розколу? І чи можна говорити про існування в Україні саме соціополітичного поділу? Під соціополітичним поділом ми розуміємо „стабільний стан поляризації політичної спільноти, у межах якої певні суспільні групи надають підтримку конкретним політичним напрямам або політичним структурам, які є представниками цих напрямів, тоді як інші суспільні групи підтримують опозиційні напрями політики або репрезентують їхні політичні партії”. [3, с. 49]

Загалом концепцію соціополітичного поділу можна звести до наявності трьох ключових індикаторів: по-перше, виділення групи з протилежними інтересами та самоусвідомлення цих ідентифікацій, по-друге, інституалізація цих інтересів через політичні партії і по-третє, часовий вимір – тривалість регіонального протистояння мінімум у два парламентські терміни.
Слід відзначити, що основним індикатором, який свідчить про існування соціополітичного поділу і про його вплив на політичний процес можна говорити, якщо існує політична партія, що має вплив на зміст державної політики і виступає як організаційне оформлення конкретного соціополітичного поділу, тобто обстоює інтереси певних соціальних груп протягом тривалого проміжку часу.

Безперечно в сучасному світі не існує абсолютно гомогенного суспільства і будь-яку державу спіткає наявність численних відмінностей, зокрема між представниками регіонів, проте не всі відмінності сприяють утвердженню соціополітичного поділу. Часто поняття поділу вживають, розуміючи під ним будь-яку політичну проблему, яка викликає зацікавлення виборців і детермінує результати виборів. Йдеться про такі питання, які стають предметом політичної риторики та маніпулювання в ході однієї виборчої кампанії і згодом зникають як не актуальні. Коли ж дана проблематика присутня протягом двох і більше виборчих кампаній і стабільно ділить Україну на два протилежні табори – можна говорити про підстави утвердження соціополітичного поділу. В Україні такою проблематикою, яка постійно спливає під час останніх виборчих кампаній є питання інтеграції в НАТО.

Наявність соціополітичного поділу, на думку Лейна  і Ерссона, обов’язково передбачає наявність конфлікту. Зокрема Рьоммеле А. тактує поділ як „довготерміновий структурний конфлікт, який призводить до появи протилежних позицій, що представлені політичними організаціями, що змагаються” [4, с. 35]. Таке розуміння соціополітичного поділу близьке до українських реалій, що передбачає протиставлення ідентифікацій жителів східних та західних областей України в різних площинах. На нашу думку, до найвагоміших факторів утвердження соціополітичного полілу на територіальній основі в Україні можна віднести:

1) історичний фактор: розвиток українського суспільства в межах різних держав;
2) етнолігвістичний фактор: етнокультурна, мовна гетерогенність українського суспільства;
3) релігійний фактор: конфесійна гетерогенность;
4) економічний фактор: суттєві соціально-економічні розбіжності між регіонами України;
5) зовнішньополітичний фактор: зовнішньополітичні орієнтації регіонів, питання НАТО;
6) інформаційний фактор: несформованість в Україні єдиного інформаційного простору;
7) політичний фактор: суттєві розбіжності політичної культури між регіонами України, використання суттєвих міжрегіональних розбіжностей у політичних та виборчих технологіях.

В даному дослідженні ми більш грунтовно зупинемося на аналізі зовнішньополітичного фактору і зокрема питання НАТО, що сприяє утвердженню соціополітичного поділу в Україні.  Як свідчать результати соціологічних досліджень, Схід традиційно підтримує політику дружніх відносин з Росією й негативно ставиться до вступу в НАТО. Захід України у свою чергу підтримує вступ країни в НАТО, виступає за максимальне віддалення від Росії й зближення із країнами Європи й США. Вступ до НАТО традиційно сприймається жителями України як передумова вступу в ЄС і відповідно її європейського майбутнього.

Свідченням того наскільки конфронтаційним є дане питання, як вважає дослідник П. Кір’яков, є намагання в російських аналітичних розробках усе виразніше протиставити дві політичні культури, які нібито склалися в Україні, а саме „самостійницьку” західну та „малоросійську” східну. Відтак робиться спроба довести, що рубіж Східної (Центральної) Європи проходить по самій Україні, а тому орієнтація на „західну” геополітичну доктрину загрожує цілісності української держави. [5]

В свою чергу А. Марчуков вважає, що цивілізаційний розлом в українському суспільстві проходить не просто за територіальним принципом. Він є, скоріше, „розломом” у світогляді, де „схід” уособлює собою радянську, „православно-слов’янську” свідомість, те, що правильніше було б найменувати „Росією” у широкому значенні цього слова, а „захід” – національну українську свідомість і національні українські цінності. [5]

Відсутність консенсусу як всередині суспільства, так і на рівні політичної еліти ставить під загрозу вибір такої моделі національної безпеки, яка б відповідала інтересам України з огляду на зовнішньополітичні виклики сьогодення. Розбіжності позицій населення по питанню вступу в НАТО під час останньої виборчої кампанії набули ознак розколу суспільства, 

Проблематика НАТО звучала в програмах трьох ключових політичних партій: Партії регіонів, БЮТ та Нашій Україні. Програми БЮТ та Нашої України передбачали активну співпрацю з ЄС і НАТО, не заперечували співпрацю з СНД та ЄЕП, яка б однак не суперечила партнерству з ЄС і НАТО. В програмі Партії регіонів ми знаходимо навпаки активну орієнтацію на СНД і ЄП та заперечення участі України в НАТО. Опосередковано через результати парламентських виборів 2007, коли Партія регіонів здобула абсолютну більшість підтримки на сході і півдні країни, а БЮТ і НУНС – на заході і півночі, ми отримуємо картину підтримки вступу України в НАТО.

Як свідчить опитування громадської думки проведене Центром Разумкова в серпні 2008 року, на Заході країни за вступ до НАТО проголосувало б 51,3%, проти – 16,7%, а на Сході за вступ до НАТО виступає 9,1%, а проти – 70,5%. [6]
Одна з головних причин такої ситуації — вкрай низький рівень поінформованості громадян про суть і стандарти діяльності НАТО, потенційні переваги та проблеми від набуття членства в Альянсі. Залишається значним вплив стереотипів холодної війни, які активно відновлюються сьогодні окремими політичними силами. Водночас спостерігається відсутність цілеспрямованої і скоординованої інформаційної діяльності влади з роз’яснення громадськості визначеного чинним законодавством курсу країни з метою забезпечення його стабільної суспільної підтримки.

Відтак проблематика НАТО в Україні овіяна стеорепитами та міфами, подолавши які Україна могла сприяти зменшенню політичної напруги по вісі Схід-Захід і сприяти консолідації суспільства у виборі зовнішньополітичної стратегії та виборі моделі безпеки. До найпоширеніших міфів про НАТО належить наступні:

1) НАТО - агресивний блок,
2) Зважаючи на геополітичні виклики сьогодення набагато краще залишатися нейтральною державою, а ніж вступати в НАТО
3) Вступ до НАТО вимагатиме від України значних додаткових витрат бюджетних коштів,
4) Вступ України до НАТО зіпсує відносини з Росією,
5) Для України членства в ЄС досить і тому НАТО не потрібно,
6) У сучасному світі немає об’єктивної необхідності існування НАТО,
7) Членство в НАТО відверне від України іноземних інвесторів
8) Зі вступом до НАТО Україна втратить суверенітет
9) Вступ України до НАТО призведе до перетворення її на військовий табір, заповнений базами НАТО
10) Україна буде зобов’язана брати участь в усіх військових операціях НАТО. [7]

Очевидно, що негативне ставлення населення до НАТО корелюється із двома показниками: російською мовою та зовнішньополітичною орієнтацією на Росію.  Крім того важливу роль відіграє спрямована „пронатівська” чи „антинатівська”  інформаційна пропаганда на рівні регіональної влади.

Питання НАТО, на нашу думку, також варто розглядати в контексті світоглядно-ціннісного орієнтації на західну чи східну парадигму розвитку країни. У цьому контексті відмова від інтеграції в НАТО (а в перспективі й ЄС) можна розцінювати як сприянню утвердженню України як сателіта російської неоімперії.

Вагому роль у становленні регіонального протистояння, у тому числі по питанню НАТО,  відіграла також позиція місцевої влади та вплив інформаційного простору із чітко прозахідною чи проросійською позицією. Для Росії вступ України в НАТО розцінюється як „точка неповернення” , що означатиме втрату не лише сфери впливу, але й оборонного щита перед Заходом. Відтак спрямована інформаційна кампанія Росії та роздмухування сепаратиських настроїв є небезпечними з огляду на несформованість української ідентичності у більшості громадян України.

Отже, ставлення до НАТО відображає існуюче ціннісно-світоглядне розшарування українського суспільства, яке обумовлюється культурно-історичними відмінностями окремих регіонів України і поглиблюється внаслідок спекуляцій на цій проблематиці з боку певних внутрішньо- та зовнішньополітичних сил.

Література:


1. Гальчинський А. Схід-Захід: небезпечне передвиборче протистояння. http://www.niss.gov.ua/Evrointeg/den29092004.htm
2. Хантингтон С. Столкновение цивилизаций и преобразование мирового порядка.⁄⁄ Новая постиндустриальная волна на Западе. Антология / Под ред В.Л.Иноземцева. – Москва : Academia, 1999, С. 532
3. Романюк А. С. Порівняльний аналіз політичних інститутів країн Західної Європи: Монографія. – Вид. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2007. – 391 с
4. Реммеле А. Структура размежеваний и партийные системы в Восточной и Центральной Европе // Политическая наука. – 2004. – № 4. – С. 30-45.
5. Шульга М. Цивілізаційна рубіжність України у дзеркалі російської науки // Політичний менеджмент, 2008 р., № 2(29)  http://www.politik.org.ua/vid/magcontent.ph
6. Соціологічне опитування Центра Разумкова http://www.uceps.org/poll.php?poll_id=116
7. Міфи про НАТО http://www.ukraine-nato.gov.ua/nato/ua/868.htm


Джерело: Україна-НАТО: регіональний вимір. Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції. - Львів, 6 грудня 2008 року

Повернутися до списку публікацій



Архів публікацій

<<< Вересень 2018 >>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
          1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30

Останні публікації