Феномен безпеки української держави в контексті перспективи процесу євроатлантичної інтеграції

Феномен безпеки української держави в контексті перспективи процесу євроатлантичної інтеграції

07/04/2009

Олександр Шнайдер, Львівський національний університет ім. Івана Франка

Чи потрібен Україні вступ до НАТО? Дане питання ми спробуємо розглянути з точки зору п'яти аргументів на користь вступу, застережливого проггнозу в разі невступу і  двох напрямків зовнішніх загроз безпеці української держави.

Організація Північноатлантичного договору – це міжнародна політично-військова організація, яка фактично забезпечує безпеку і поступальний розвиток євроатлантичної цивілізації. Тож було б логічно, аби Україна як європейська держава, а отже, і складова євроатлантичної цивілізації, стала органічним елементом НАТО.

Які основні переваги у сфері національної безпеки матиме Україна, приєднавшись до НАТО?

По-перше, ми забезпечимо захист національної цілісності та суверенітету Української держави як у зовнішньому середовищі, так і всередині країни. Загроза з боку будь-якої країни чи міжнародної насильницької організації щодо суверенітету чи національної безпеки України стає одночасно загрозою для всього Альянсу і передбачає відповідні дії з його боку щодо захисту держави, якій загрожує небезпека. Водночас втратять будь-який сенс наміри сепаратистів щодо федералізації нашої країни, відокремлення деяких її регіонів і т.п. Механізм членства в Північноатлантичному альянсі надає ці надзвичайно важливі переваги всім країнам-членам [ 1, c. 64 ].

 По-друге, думка України завжди враховуватиметься при прийнятті рішень міжнародної ваги, оскільки вони ухвалюються консенсусом усіма країнами НАТО. І цей принцип не просто задекларований, а ефективно працює [4, c. 111 ].

По-третє, великого поштовху дістане розвиток оборонно-промислового комплексу України. Приклад Балтійських країн, Польщі та інших показує, що вступ до НАТО дозволив їм органічно вписатися в систему кооперації військово-промислових комплексів країн-членів, братии рівноправну участь у тендерах, дуже часто вигравати їх, що істотно поповнює бюджет і дає змогу модернізувати підприємства ОПК. Для України це надзвичайно важливо, оскільки ми маємо серйозні напрацю¬вання та потужні підприємства у цій сфері – аерокосмічні, авіаційні, військово-технічні, машинобудівні, – які одразу отримають додаткові можливості для розвитку та виходу на міжнародні ринки [ 5, c. 254-256].

По-четверте, Україна зможе приступити до активної фази форму¬вання професійної армії. Наші офіцери дістануть змогу навчатись у найкращих військових академіях Європи та США, в Україні працювати¬муть висококваліфіковані кадри з НАТО. Членство в Альянсі дозволить створити сучасні, технічно оснащені кордони на сході, півдні та півночі країни – з Білоруссю та Росією – і одночасно усунути перепони на західному кордоні – з Польщею, Угорщиною, Словаччиною, Румунією, тобто послабити там візовий режим для наших громадян, щоб вони безперешкодно потрапляли до Європейського Союзу.

По-п’яте, з’являться сприятливі можливості для формування Балто-Чорноморського економічного альянсу; побудови з Туреччиною спільної системи трубопроводів для отримання через Чорне море нафти і газу з Іраку та Ірану; налагодження реальних партнерських відносин з країнами Балтії [ 4, c. 112].

Що очікує Україну, якщо вона не вступить до НАТО?

Якщо Україна не набуде членства в НАТО, вона опиниться у «сірій зоні», просторі невизначеності. Наша країна сьогодні вже де-факто перебуває між двома потужними геополітичними системами: на заході та півдні від неї знаходиться Євроатлантична співдружність (у вигляді НАТО і Європейського Союзу), а на півночі та сході – Євразійська сублімація (у вигляді Росії, Білорусі, Казахстану). Якщо ми не зробимо остаточного геополітичного вибору, то фактично виявимося затиснутими між двома величезними системами [ 4, c. 112 ]. 

Якими будуть наслідки? Можуть розпочатися відцентрові тенденції. Західна та Правобережна Україна разом із Києвом наразі ідентифікували себе як складова Євроатлантичного ареалу, до якого вони хочуть увійти і бути там представленими на рівноправних засадах. Однак Лівобережна Україна, до якої належить Східна та частина Південної України, ще вагається, особливо прикордонні області, такі як Харківська, Донецька, Луганська та АР Крим. Зазначені регіони перебувають під значно сильнішим впливом проросійських, проєвразійських настроїв. За браком інформації в цих ареалах поки що панує думка про необхідність розвиватися в унісон із Росією [ 2, c. 157].

Основними носіями напрямків небезпек, на нашу думку є Російська Федерація або одна з країн-членів НАТО (весь блок).

Виходячи з сьогоденних українських реалій (без'ядерний статус, наявність російської військової бази, критичний стан справ у Збройних силах, несамодостатня промисловість, а отже і економіка, залежність від імпорту енергоносіїв) сценарій конфронтації з Росією є дуже суперечливим. З однієї сторони – РФ в 2008 році переживає нелегкі часи (як і більшість країн) через світову фінансову і економічну кризу, з іншої – ідею переможної війни (ще однієї), яка на певний час повинна відвернути увагу громадян від внутрішніх проблем, ще ніхто не відміняв. Проте, в Російській федерації проживає значна кількість вихідців з  України, які наврядчи підтримають такий розвиток подій. Також в російському суспільстві є поширеною думка про єдність слов'янських народів, а випадки їх ворожнечі відбуваються  через недолугі дії як російської так і української влади [ 3, c. 514]. Тому, дозволимо припустити, що військовий конфлікт України з Росією є небезпечним в контексті збереження внутрішнього спокою в Росії (і в Україні також). Тому, звичайно, влада Російської федерації гальмуватиме інтеграцію України до НАТО іншими чинниками. Насамперед це питання ціни на імпортований Україною з РФ газ. На нашу думку проблематичним воно є через вдалу гру північного сусіда на нашому політичному терені, а саме через підтримку вітчизняної п'ятої колони (в усякому разі саме в процесі гри її можна творити з якоїсь політичної сили, яка має бажання і змогу боротися за вітчизняний політичний олімп). Адже саме дешевий газ дає змогу політичній силі (силам), яка знаходиться при владі роздавати солодкі обіцянки, які так любить значна частина українського електорату, а потім справно (або майже справно) їх виконувати, таким чином збільшуючи свою підтримку серед населення перед черговими виборами президента України не проводячи довгих і кропітких структурно-інноваційних змін  в державі. Внаслідок таких ходів у цій політичній грі наш північний сусід намагається залишити при житті інший чинник, який блокуватиме інтеграцію України в НАТО – базування частини свого чорноморського флоту на території української держави. На наш погляд питання продовження базування ЧМ РФ в Україні цілком може бути поставлене як умова надання гарантій поставок дешевого (порівняно з цінами для ЄС) газу. Внаслідок реалізації такого сценарію не бачити України в НАТО ще довго.

Тобто, невдоволення влади Росії намаганням сучасної української влади вступити в НАТО, на наш погляд в найближчі два роки навряд чи виллється в щось більше ніж зростання ціни на газ. Основна увага і ресурси будуть спрямовані в політичні ігри в Україні з метою отримання лояльної влади. А отже, українцям в першу чергу потрібно самим себе захистити, ефективно користуючись своїм правом голосу, а вже потім думати потрібен нам вступ до НАТО чи ні. Ця думка виключає фантазії на кшталт – якби ми були в НАТО, такої ситуації не могло би бути взагалі. Ми живемо в конкретному часі, і потрібно передусім реагувати на нагальні (тактичні ) виклики і з того будувати свою стратегію.

Сценарій другий – конфронтація з однією з країн-членів НАТО, що веде за собою і протистояння з усім блоком. В такому випадку процес інтеграції до НАТО виключає таку ймовірність. З іншого боку – в крайньому разі завжди можна домовитись з РФ про військово-політичну допомогу, хоча, звичайно це заведе українську державу у політико-економічну кабалу і суверенітет нашої держави буде стрімко де-факто нівелюватись.

Існує, на нашу думку, ще один дуже цікавий фактор скоріше військово – стратегічного плану, з яким змушені рахуватися потенційні агресори. Країни-члени НАТО і Росія володіють значними ядерними арсеналами. А якщо розглянути феномен межовості України з Північноатлантичним альянсом і Російською федерацією одночасно, то в символічному вимірі українська держава є нейтральною полосою між прикордонними стовпами і навряд чи названі сусіди захочуть агресивним способом отримати цю “полосу” з перспективою ядерного конфлікту .

Отже, вищенаведені роздуми приводять нас до висновку, що, у випадку України, вступ до НАТО  є скоріше не чудесним порятунком від можливих агресій, а ще одним стимулом до неухильного і невпинного розвитку соціально-ринкової економіки і боєздатних, професійних збройних сил.

Література:

1. Артюшин Л. М. Теоретичні аспекти стратегії воєнної безпеки суспільства і держави. – Харків, 2003. – 176 с.
2. Дзьобань О.П. Національна безпека в суспільствах транзитивного типу. – Харків, 2004. – 292 с.
3. Ліпкан В. А. Теоретичні основи та елементи національної безпеки України. – К., 2003. – 600 с.
4. Партнерство заради безпеки: досвід країн НАТО та українська перспектива. / За загальною редакцією О. І. Соскіна. – К., 2007. – 336с.
5. Чикаленко Л. Д. Зовнішня політика і безпека України. – К., 2004. – 352 с.


Джерело: Україна-НАТО: регіональний вимір. Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції. - Львів, 6 грудня 2008 року

Повернутися до списку публікацій



Архів публікацій

<<< Грудень 2018 >>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
          1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30
31            

Останні публікації