Безпековий аспект етнополітичних відносин: український вимір

Безпековий аспект етнополітичних відносин: український вимір

07/04/2009

Юрій Косьмій, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка

Питання захисту та безпеки як на особистому, так і на міжнародному рівні інтенсивно актуалізуються. Особливу увагу слід звернути на розгляд безпекової проблематики в етнополітичній сфері, оскільки у даній сфері часто виникають протистояння та конфлікти, наслідки яких безпосередньо впливають і на процеси в окремому суспільстві, і на розвиток людства загалом.

Розгляд поняття „етнополітична безпека” безпосередньо пов’язаний із розкриттям змісту понять „національна безпека”, „національні інтереси”, „загрози національній безпеці”.

Відповідно до Закону України „Про основи національної безпеки України” від 19 червня 2003 року поняття „національна безпека” трактується як „захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам” [Закон України „Про основи національної безпеки України” // Відомості Верховної Ради. – 2003. - № 39. – 19 червня, с.351.]. Однак дане визначення є еклектичним, оскільки його основу становить запозичення з російського, модифіковане під впливом європейських та північноамериканських концепцій [Российская Федерация. Закон. О безопасности: Принят 5 марта 1992 г. № 2446-1 // Ведомости Съезда нар. депутатов Рос. Федерации и Верх. Совета Рос. Федерации. - 1992. - № 15. - Ст. 769.].

Тобто „національна безпека” в українському законодавсті - це одночасно стан, за якого забезпечуються певні можливості національного розвитку, та стан захищеності від загроз.

Дана еклектика призводить до обмеженості прийнятого в Україні визначення національної безпеки, оскільки воно не враховує і не ставить за мету досягнення стану, коли загрози взагалі були б відсутні, і від них не потрібно було б захищатись. Така концептуальна обмеженість не залишає іншого варіанту реакції на загрози, окрім як нарощувати захисні механізми без спроби вплинути на джерела появи загроз.

Таким чином, розуміння національної безпеки, яке превалює в Україні, робить політику національної безпеки реактивною, а систему інститутів національної безпеки статичною та нездатною швидко адаптуватися до умов, що постійно змінюються.

У країнах НАТО національна безпека трактується не як захищеність, а як свобода від загроз. В ширшому розумінні, національна безпека — це свобода реалізації цілей нації, тобто, національних інтересів. Це пояснює, чому розуміння національної безпеки в країнах Альянсу нерозривно пов’язане з розумінням національних інтересів [Стратегія і тактика національної безпеки: зарубіжний досвід, проблеми та перспективи України: Вип. 36 / За заг. ред. академіка НАН України, д.т.н. В.П.Горбуліна. – К., 2006. – С. 91].

Сьогодні вже розроблені і використовуються кількісні методики оцінки стану національної безпеки. За цими методиками, стан національної безпеки характеризується чисельною величиною, яка належить відрізку від нуля (найнижчий рівень стану національної безпеки, тобто найгірший її стан) до одиниці (найвищий рівень стану національної безпеки, тобто найкращий її стан).

У зв’язку з цим пропонується таке визначення національної безпеки, що відповідає часу: “національна безпека - це ступінь (міра, рівень) захищеності життєво важливих інтересів, прав і свобод особи, суспільства і держави від внутрішніх і зовнішніх загроз” або “національна безпека - це ступінь (міра, рівень) відсутності загроз правам і свободам людини, базовим інтересам та цінностям суспільства і держави” [Гончаренко О.М., Лисицин Е.М. Методологічні засади розробки нової редакції концепції національної безпеки України, - К.: ЦМБСС, 2002.- С.12].

Різне розуміння безпеки супротивними етнічними та соціальними угрупуваннями веде до перманентної конкуренції та конфліктів і врешті-решт послаблює національну безпеку держави. Історія переконливо свідчить, що головні загрози безпеці молодих держав носять не стільки зовнішній, скільки внутрішній характер. Виняток становлять лише випадки, коли молода держава або держави змушені існувати у сфері впливу сильного та агресивного сусіда. У цьому випадку не тільки основні загрози національній безпеці випливають ззовні, але й внутрішні загрози національній безпеці часто-густо виявляються інспірованими зовнішнім супротивником.

Основоположні законодавчі акти України, провідні наукові розробки у сфері національної безпеки фактично де¬монструють пріоритет державної безпеки над безпекою людини та суспільства, хоча і декларують, що об’єктами національної безпеки є, в першу чергу, людина і громадянин. Таким чином, дослідники запозичили західний підхід до визначення національних інтересів, де перевага віддається потребам людини та суспільства, але залишили старий стереотип у підході до визначен¬ня загроз національній безпеці, де пріоритет віддається у визначенні загроз державі і лише потім людині, суспільству.

Стосовно поняття „етнополітична безпека”, то в українському законодавстві визначення даному поняттю немає. Тому в цій ситуації потрібно виходити із зазначених у нормативно-правових актах інтересів і загроз у внутрішньо-політичній сфері та у сфері державної безпеки. Однак, цьому визначенню будуть притаманні вказані характеристики поняття „національна безпека”: обмеженість та багатозначність. Але все ж таки, зважаючи на сучасні процеси та явища в етнополітичній сфері людського буття, є реальні підстави для виділення етнополітичного параметру національної безпеки.

Він передбачає захищеність від внутрішніх і зовнішніх загроз, створення умов, що гарантуватимуть існування та розвиток кожної особи незалежно від її етнічного походження, родини, етнонаціональної спільноти, суспільства й держави, а також забезпечення не лише інтересів автохтонної нації, а й всіх етносів України. Забезпечення духовно-інтелектуальної стабілізації, національної злагоди та миру - основа рівноваги різних ідейних напрямів та етнічного плюралізму.

Отже, можна навести декілька визначень поняття „етнополітична безпека”:

- це стан етнополітичної сфери людського буття, який характеризується стабільністю, здатністю знаходити оптимальні відповіді на виклики часу, адекватно реагувати на вплив внутрішніх і зовнішніх факторів, котрі викликають міжетнічну напруженість, загрожують національній злагоді та єдності, територіальній цілісності та самому існуванні поліетнічного суспільства та держави.

- стан захищеності етнонаціональних утворень у державі, нації в цілому та особистості (незалежно від етнічної ідентифікації) від внутрішніх і зовнішніх загроз у вигляді геноциду, ксенофобії, насильницької асиміляції. Основними параметрами етнополітичної безпеки є такі: демографічний, культурний, мовний, політичний, соціальний, екологічний, економічний, ресурсний, енергетичний, інформаційний, військовий [Калиновський Ю.Ю. Вибір та реалізація етнонаціональної моделі в процесі державотворення: Автореф. дис. канд. політ. наук: 23.00.02 / Університет внутрішніх справ. — Х., 1999. — 17 с. — укp.].

Однак, як і у випадку із визначенням поняття “національна безпека”, визначення поняття “етнополітична безпека” повинно передбачати ступінь (міру, рівень) захищеності етнонаціональних утворень у державі.

Таким чином, основу етнополітичної безпеки України становлять збереження етнонаціональної єдності, захист прав і свобод етнонаціональних утворень. Безпека етнічної спільноти полягає у відсутності загроз для її існування та наявності умов для її всебічного розвитку в межах законодавчої бази країни.

А для того, щоб не тільки об’єктивно оцінити поточну ситуацію, але й ефективно протидіяти будь-якій загрозі, необхідно насамперед розробити відповідні механізми для підвищення ефективності наявних структур безпеки та оборони – систему етнополітичної безпеки України (як організоване державою функціонування політичних інститутів та етнонаціональних спільнот відповідно до чинного законодавства з метою досягнення якомога вищого ступеню захисту прав і свобод етнонаціональних утворень та можливості їх розвитку від факторів, що можуть загрожувати національній злагоді, територіальній цілісності та самому існуванню поліетнічного суспільства чи держави). Це, у свою чергу, вимагає відповідних наукових обґрунтувань, оцінки ризиків для власної безпеки, прогнозування можливих негативних наслідків для реалізації своїх національних інтересів. Ос¬новні труднощі, що стоять перед політиками та науковцями, - від¬сутність відповідного науково-методичного апарату системних до¬сліджень етнополітичних процесів, вироблення та оці¬нювання ефективності державної політики з урахуванням сучасних умов розвитку та геополітичних чинників.

Відповідно до вищезазначеного підходу у визначенні етнополітичної безпеки варто виділити наступні рівні її стану:

І. Досягнення стабільної етнополітичної безпеки (найвищий і найбільш сприятливий) рівень.

ІІ. Забезпечення надійного захисту національних інтересів. Це менш сприятливий (і більш реальний) рівень вимог до стану системи забезпечення національних інтересів України.

Можна стверджувати, що у більшості сфер і по відношенню до більшості (але не всіх) загроз за рахунок узгодженого використання наявних важелів і ресурсів (політичних, економічних, дипломатичних, інформаційних, воєнних) Україна може забезпечити собі такий (досить високий) рівень безпеки.

ІІІ. Критичний стан системи забезпечення національної безпеки.

IV. Систему захисту національних інтересів зруйновано. Це випадок, коли за певних умов держава може взагалі припинити своє існування як суверенне соціальне, економічне і політичне утворення.

Розробка та впровадження системи етнополітичної безпеки потребує розробки та прийняття відповідної Стратегії етнополітичної безпеки, а також можливе прийняття Концепції етнополітичної безпеки, або узгодження Стратегії етнополітичної безпеки із Концепцією національної безпеки України.

Таким чином, за допомогою системного підходу можна створити теоретичний фундамент для розробки системи етнополітичної безпеки в рамках національної безпеки України. Однак, при цьому необхідно мати на увазі, що самі по собі системні методи (строга математична постановка задачі, математичне моделю¬вання, отримання числових результатів тощо), не вирішують проб¬лем, які виникають у сфері етнополітичної безпеки України.

Отже, питання функціонування системи етнополітичної безпеки повинно бути «турботою» не тільки спеціальних органів безпеки, а й практично всіх державних органів у всіх сферах життєдіяльності. Ця робота має починатися на етапах планування діяльності, формування концепцій, стратегій, державних програм соціально-економічного розвитку і продовжуватися під час їх виконання.


Джерело: Україна-НАТО: регіональний вимір. Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції. - Львів, 6 грудня 2008 року

Повернутися до списку публікацій



Архів публікацій

<<< Грудень 2018 >>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
          1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30
31            

Останні публікації