Антиімміграційний рух як радикальна відповідь на сучасні виклики країнам Західної Європи

Антиімміграційний рух як радикальна відповідь на сучасні виклики країнам Західної Європи

30/06/2009

Оксана Глод, Львівський національний університет ім. Івана Франка

Друга половина ХХ ст. характеризується значним притоком іммігрантів у країни Західної Європи. Попервах зі сторони урядів країн Західної Європи цей процес стимулювався з огляду на демографічну кризу та відсутність достатньої кількості робочих рук для відновлення післявоєнного соціально-економічного життя. Дотримуючись ідеї «відкритих дверей», тодішня європейська правляча еліта розвинула і впровадила в життя ідеї економічного лібералізму, мультикультуралізму, які виражались у дотриманні принципів політкоректності у всіх питаннях, що стосувалися відносин між корінним населенням Європи та іммігрантами.

Термін «мультикультуралізм» офіційно було введено в Канаді у 60-х рр. минулого століття, як ефективний засіб вирішення проблеми існування франкомовної провінції Квебек і розглядається у двох площинах – теоретичній (публічне обговорення принципів і засад) і практичній (засоби втілення в життя). Даний термін широко застосовується для означення суспільства, що складаються з декількох етносів та політики, яка характеризується визнанням культурної різноманітності суспільства при наявності єдиної політичної системи [1; с. 11].

Європейський мультикультуралізм, на відміну від американського, характеризується протидією існуванню єдиного «плавильного котла» й, і надавав можливість іммігрантам повністю зберігати свою національну, релігійну та культурну ідентичність. Крім того, їм надавались соціальні пільги на рівні корінних жителів країни, право на безкоштовне вивчення мови, покращення житлових умов за рахунок державних програм. У той же час, з боку європейських урядів не зверталась увага на рівень освіти, професійної зайнятості, дозволялось існування закритих общин, які жили на основі законів та традицій своїх колишніх батьківщин. Так у Нідерландах, вважались політнекоректними виступи громадян, що їхні «білі» райони, міста перетворюються на «арабські» й вони не бажають бачити своїми сусідами іммігрантів. Така поведінка засуджувалась як расистська і сприймалась як така, що деструктивно впливає на лібералізаційні процеси в середині країни. Імміграція сприймалась лише як позитивне явище.

Після здійснення серії терористичних актів - 11 вересня 2001 р. у Нью-Йорку, весною 2004 р. у Мадриді, 2005 р. у Лондоні  стало зрозуміло, що мультикультуралізм у американському чи європейському варіантах себе не виправдовує й основні цілі які проповідувалися його прихильниками не були досягнуті. Навпаки, ставлення до вихідців із арабських країн стало ще більш неприязливим, а ісламофобія набула загрозливих масштабів. На думку професора Яна Буруми, мультикультуралізм з боку європейців виродився в «форму морального расизму». А значний відсоток іммігрантів та їхніх нащадків не бажає звикати до нових реалій життя. [2]

Крім постійної загрози терористичних актів, ще одним «цвяхом в домовину» мультикультуралізму стала постійна підтримка арабськими країнами своєї європейської діаспори, підкреслення їхньої інакшості, відкриття освітніх центрів релігійного ухилу через які здійснюються спроби чинити політичний тиск на європейські уряди для ухвалення певних рішень; зростання політичної активності мусульманських організацій на підставі звинувачень у «переслідування ісламу» та «порушенні основних прав та свобод людини й громадянина». Прикладом таких протестів стала Франція, яка ухвалила «Закон про заборону носіння релігійних символів». Яскравим прикладом ситуації, що склалася у цій державі став популярний вислів «Нааль бу ля бель Франс!» , що в перекладі означає «Пропади пропадом, прекрасна Франція!». [3]

Легковажність Західної Європи  у питання інтеграції іммігрантів, особливо арабського походження, чия культура, менталітет різко відрізняються від європейського, дозволила організації «Брати-мусульмани» розробити власну доктрину у якій були виписані принципи поведінки мусульман  в не-арабських країнах. Основними аспектами «Програмної доктрини» є визнання демократії та парламентаризму, дано дозвіл на інтеграцію в нові суспільства. Однак загалом вона була спрямована на поширення впливу арабського світу у Західній Європі. [4]

На відміну від політичних еліт, де панували (і досі панують) принципи політкоректності, така ситуація не могла подобатися рядовим європейцям. Важливим каталізатором незадоволення стали й економічні проблеми, нездатність тодішніх урядів виправити ситуацію. Як наслідок, система мультикультуралізму почала зазнавати перших відчутних ударів. Як говорить Шелін С. у своїй статті “Політкоректність: тріщини на фасаді”: “система політкоректності тримається все-таки не на згоді її користувачів, а на готовності тих, хто за все платить, продовжувати платити і далі. А ця готовність зараз слабшає.”, а «Мультикультуралізм (або це, в що вона (Західна Європа – О. Глод.) його перетворила) став покаранням для Європи, наділивши її агресивними меншинами, які утримуються від асиміляції, не визнають місцевих традицій і шумно вимагають привілеїв.» [5] Тому з кінця 90-рр. минулого століття, все сильніше про себе почали заявляти крайні праві партії та їхні прихильники.

Першою ластівкою дебатів про необхідність відмовитися від трудової імміграції був комісар ЄС, голландець Фріц Болкенштейн, який виступив проти відкриття ринку праці для поляків. Однак його «канцелярська мова» не знайшла відгуку серед населення.

У 2002 р.  на парламентських виборах у Нідерландах шалений успіх отримала партія Піма Фортейна (Список Піма Фортейна (Lijst Pim Fortuyn (LAP)), яка незважаючи на весь свій популізм увійшла в урядову коаліцію й отримала у своє розпорядження усі відділи, які відають справами імміграції. Незважаючи на нетривалий період існування, партія здійснила справжній переворот у свідомості голландського суспільства і  змусила провідні партії взяти до увагу проблему мігрантів, а наступні уряди вживати різких обмежуючих заходів для нових хвиль іммігрантів і ввести в дію Закон про обов’язки іммігрантів з “третіх країн”, для інтеграції в голландське суспільство (т. зв. Inburgering-закон) .

Сьогодні, однією з найбільш перспективних антиіммігрантських партій в Голландії є партія «Гордість Нідерландів» («Trots op Nederland» (ToN)),  лідером якої є Марія Корнелія Фредеріка («Ріта») Фердонк, колишній міністр інтеграції та натуралізації у третьому уряді Балкененде, автор політики «закритих дверей».

У 2008 р. у Франції офіційно прийнято подібну до голландської  систему інтеграції іммігрантів. Варто зазначити, що це є продовженням ускладнення процедури імміграції, яка була одним з основних пунків у виборчій програмі, тоді ще кандидата в президенти Ніколя Саркозі, перші місяці президенства якого супровождувалися постійними бунтами в бідних районах основних міст країни, в яких проживають, в основному вихідці з арабських країн і які голосували за представника Соціалістичної партії  (Parti Socialiste (PS)) Сеголен Руаяль.

Наступна діяльність Президента Франції Ніколя Саркозі засвідчила про поступовий відхід від моделі оптимізму й політкоректності, що може призвести до повторення голландської ситуації, коли провідні партії включили в свої програмні документи вимоги з якими виступала партія Піма Фортайна. Про високу вірогідність такої ситуації свідчать заяви Ж.-М. Ле Пена, що, тоді ще кандидат на пост президента  Франції, Саркозі діє на його полі й збирає плоди діяльності Національного Фронту.

Сила, якою володіють ісламістські общини у Франції не дає змоги говорити про різкий поворот у внутрішній політиці та поведінці політичної еліти країни. Конфлікти, які розпочались у 2005 р., між іммігрантами та офіційною владою унеможливлюють спокійне вирішення цього питання. Хоча, заклики проти некерованої імміграції були ще у 80-рр. і першою політичною силою, яка відверто почала про це говорити був Національний Фронт (Front national (FN)) Ж-М. Ле Пена, який виступає не тільки за призупинення потоку іммігрантів, а й вимагає їхнього повернення у ті країни вихідцями з яких вони є. Його можна вважати єдиною французькою організацією, яка займає чітку антиіммігрантську позицію. Однак, авторитарний стиль правління незмінного лідера Жана-Марі Ле Пена, відсутність оригінальних ідей щодо вирішення соціально-економічних питань, поява нових і цікавих особистостей в ніші крайніх правих не дає Національному Фронту повністю використати свій потенціал. Максимальний успіх, якого досягла партія – є вихід її лідера у другий тур президентських виборів 2002 р., а також присутність у Європейському парламенті.

Антиімміграційний рух набирає активності й в Швейцарії 20 % населення якої є некорінними швейцарцями. Основним його координатором виступає Народна Партія Швейцарії (Schweizerische Volkspartei (SVP)), яка була створена  1971 р. в результаті об’єднання Партії селян, бюргерів та ремісників та Демократичної партії Швейцарії.

Починаючи з 1999 р.  Народна Партія Швейцарії постійно збільшую кількість голосів, отриманих на парламентських виборах. Основним програмним пунктом партії є захист традиційних швейцарських цінностей. Досягти цього можливо завдяки виходу Швейцарії зі складу Європейського Союзу, боротьбі з неєвропейською імміграцією, відміни соціальних виплат вихідцям з Азії та  Африки, максимальне обмеження можливостей для отримання дозволу на проживання чи статуса біженця. Крім того, партія буде домагатися депортації сімей тих іммігрантів діти у яких були визнані винним у поширенні наркотиків, насильницьких злочинах чи фінансових махінаціях.

Разом з Партією демократичного союзу, Народна Партія змогла зібрати 115 тис. підписів для проведення референдуму про заборону будівництва мінаретів. Депутат від Народної Партії, Ульріх Шлюер заявив, що «Мінарети не мають нічого спільного з мусульманською релігією: вони не згадуються в Корані чи інших важливих ісламських законах. Ніхто з членів Народної Партії не проти ісламу. Я вважаю, що всі мусульмани мають право жити в Швейцарії, однак вони мають поважати наші західно-орієнотовані ліберальні закони і знати, що цих законів мають дотримуватися всі, хто хоче тут жити». [7]

Рекламна кампанія Народної Партії не раз критикувалась Організацією Об’єднаних Націй та правозахисними об’єднаннями, однак на думку самих швейцарців, це їхня внутрішня справа й ззовні у неї ніхто не має права втручатися.

Аналіз антиімміграційних настроїв жителів країн Західної Європи дає підстави говорити не лише про кризу мультикультуралізму й принципів політкоректності, а й про партійну та ідеологічну кризу традиційних партій, адже жодна партія не може дозволити собі втратити значну частину голосів потенційних прихильників на виборах тільки через сумнівний захист іммігрантів. Саме тому інституалізація даного руху є доволі радикальною відповіддю на сучасні виклики країнам Західної Європи. У якому напрямку цей процес буде розвиватися далі – покаже час.  

Література:

1. Рихтик М. И. Мультикультурализм и проблема взаимопонимания: что нужно желать. Пространство и время в мировой политике и международных отношениях: Материалы 4 Конвента РАМИ. В 10 т. / Под ред. А. Ю. Мельвиля ; Рос. ассоциация междунар. исследований. – М. : МГИМО-Университет, 2007. Т. 4, Дипломатия XXI века: диалог культур / Под ред. Т. В. Зоновой, с. 11.
2. Бурума Я. Странная гибель мультикультурализма
 http://dialogs.org.ua/issue_full.php?m_id=10001
3. Лаумулин М. Закат мультикультурализма // Континент, 2006, № 5(166).
 http://www.continent.kz/2006/05/9.htm
4. Орлик В. Європа мусульманська // Дзеркало тижня 2004, № 29 (504).
 http://www.dt.ua/1000/1600/47258/
5. Шелин С. Политкорректность: трещины на фасаде
 http://www.globalrus.ru/opinions/784126/
6. Should Sarkozy thank Le Pen? // Economist.com
http://www.economist.com/blogs/certainideasofeurope/2008/09/should_sarkozy_thank_le_pen.cfm
7. Шмулевич А. Реванш белой расы начнется в Швейцарии? // Агенство политических новостей.
http://www.apn.ru/opinions/article18159.htm


Джерело: Україна-НАТО: регіональний вимір. Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції. - Львів, 6 грудня 2008 року.

Повернутися до списку публікацій



Архів публікацій

<<< Червень 2018 >>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
        1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30  

Останні публікації